Верхоплут - техніка, яка надає вишивальницям надзвичайно багаті можливості.
Верхоплут - техніка, яка надає вишивальницям надзвичайно багаті можливості.
Цей коротенький допис про те, якою важливою та необхідною є можливість безпосереднього знайомства з автентичними зразками в процесі навчання вишивці та вдосконалення майстерності.
Погляньмо на цей фрагмент полика жіночої сорочки зі Східного Поділля, а саме, півдня Вінниччини. Що ж ми бачимо? Сліпе вирізування, стебнівка, гладь, імітація шабака гладдю. Тобто, переважаючими техніками є настилування.
Інна Єрмакова
Фото автора
Невимовне задоволення і відчуття щастя від повернення до місць, що тебе так щиро надихають!
"Низь", "низинка", "низя", "низиннє". Ця техніка займає провідне місце у вишивці південних районів Вінниччини, широко розповсюджена в інших районах Поділля та на Гуцульщині. За способом прокладання вишивальної нитки вона повторює ткання і є досить давньою.
Інна Єрмакова
Фото автора
Літня спека навіює спогади про зиму. Зима…
Інна Єрмакова
Фото автора
На Вінниччині вишивка сіл Клембівка, Стіна, Яланець та Городківка вирізняється своєю бездоганністю, делікатністю та витонченістю. Ще з минулого століття в світі відомі справжні твори народного мистецтва – клембівські сорочки, які набули слави як одні з найскладніших та оригінальніших в Україні, що мають яскраво виражені риси художньої самобутності.
Вишиті рушники Східного Поділля не можливо сплутати з рушниками будь якого іншого регіону. Яскраві, життєрадісні, довершені композиційно. Напевно, в них закодовано наше уявлення про побудову Світу, про життя, про зв'язок поколінь, про відносини між людьми. І не можливо нічого додати, прибрати або змінити в орнаменті, не змінивши кардинально або навіть не зруйнувавши його.
Інна Єрмакова
фото автора
Інна Єрмакова
фото автора
В місті Дрогобич нам пощастило відвідати творчу лабораторію «Мистецька Бойківщина» Дрогобицького національного педагогічного університету ім. Івана Франка.
Інна Єрмакова (фото автора)
Цей допис присвячено світлій пам’яті Мирослави Петрівни Кот. Неймовірній Людині, красивій Жінці, талановитій Майстрині.
Інна Єрмакова
Фото автора
Чим більше занурюємось у вивчення Подільської вишивки, тим більшим є розуміння потреби в подальшому детальному, системному, різнобічному вивченні матеріалу. Первинною метою було дослідити, відновити та передати матеріальну спадщину народного мистецтва, зокрема вишивки Поділля, яка збереглась донині; зібрати та систематизувати орнаменти, підготувати схеми узорів, відшити технічні зразки вишивки; опанувати техніки традиційної вишивки, підготувати матеріали до друкованого видання.
В своїй книзі "Подільська народна вишивка" Людмила Булгакова-Ситник зазначає: "Високопрофесійні зразки набирування по складках знаходимо серед жіночих сорочок південних районів Вінниччини. Особливо ошатно виглядають комірці-стійки і манжети на рукавах, які утворені за рахунок зібраних і закріплених дрібненьких збирок, декорованих набируванням. Виконані таким чином комірці і манжети на жіночих сорочках мають від 1,5 до 3 см (кожен стібок набирування закріплює одну збирочку з двох ниток основи)." [1, стор. 68]
Все глибше занурюємось у вивчення вишивки східного Поділля. В захваті від сили символічного навантаження, глибини та змістовності орнаментів, майстерності та делікатності подільської низі.
На один день наша студія вишивки перетворилася на студію писанкарства Тетяни Коновал. Таня в черговий раз завітала до нас у гості, за що ми їй щиро дякуємо! Зустріч та спілкування пройшли в теплому дружньому колі СвоїхРідних. Цього разу ми писали традиційну подільську писанку.
В своїй книзі "Вишивка східного Поділля" Євген та Тетяна Причепії в розділі "Вишита сорочка Поділля" пишуть: "... тут уже почали вишивати низинні візерунки на фабричному тонкому полотні, тому дещо змінився масштаб орнаментів на плечах і поділках - вони стали дрібнішими, не так легко читаються. Однак набуло явище, що компенсувало дрібність та певною мірою "затертість" низинних узорів. Це - вишивання комірів сорочок." [1, стор. 53]
Я не зразу зрозумів, що означає "затертість". Але минулого тижня мав можливість гарно роздивитися сорочку із зазначеного регіону.
Інна Єрмакова
Під час наших Полтавських мандрів важко було оминути Решетилівку. Досить довгий час вона була в наших мріях-планах помічена пунктиком «відвідати обов’язково!». Аж тут співпали бажання і чудова нагода. Тим більше, що маємо у друзях чудову Олю Маєвську, яка родом з Решетилівки. Там живуть її батьки. А з самою Олею ми познайомились три роки тому в Луганській державній академії культури та мистецтв, куди Оля приїжджала захищати студентську наукову роботу за темою саме про славнозвісних майстрів Решетилівки. Вона досить системно і серйозно займалась дослідження народних промислів Полтавщини, нам пощастило мати в особі друга ще й гарного екскурсовода та лектора! Отже зустрівшись з Олею в Полтаві, ми разом вирушили до славної Решетилівки.
Опрацьовуємо матеріали дослідження вишивки Поділля. Цю сорочку ми зустріли в експозиції Бершадського районного краєзнавчого музею.
Сорочка пошита з тонкого бавовняного фабричного полотна (бязь). Пошита в середині - другій половини минулого сторіччя. Такі сорочки є характерними для с. Війтівка того часового періоду.
 |
| 26.06.2015 смт Опішне. (фото О.Нарбут) |
Григорій Петрович Гринь – людина, яке все своє життя присвятила вишивці. Якщо бути точним, то збиранню, вивченню і на основі цього створенню орнаментів. Він пройшов нелегкий життєвий і творчий шлях. Це тепер Григорій Петрович – талановитий митець, дослідник традиційної полтавської вишивки, майстер художньої вишивки, Заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, голова Опішнянського осередку. А в далекому серпні 1960 року молодий художник-випускник Решетилівського художньо-промислового училища почав свій трудовий і творчий шлях в Художньо-промисловій артілі імені Н.Крупської. А вже наприкінці 1961 року був призначений головним художником фабрики.
Інна Єрмакова
Вперше я дізналась про Державну спеціалізовану художню школу-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» і завітала до неї три роки тому під час участі у фото пленері, що проводив Національний музей–заповідник українського гончарства в Опішному. Враження були такими яскравими, що не полишала надії, що ще не раз життя подарує можливість навідати цей унікальний заклад. І ось знову я в Опішному! І, звичайно, я не могла не скористатись нагодою і не відвідати ще раз цей унікальний Дивосвіт дитячого гончарного світу!
Вишивка Поділля.
Вона зачаровує, викликає захват неперевершеною майстерністю, делікатністю та
складністю виконання, вражаючими орнаментами, наповненими сакральним змістом… Великою
радістю та задоволенням є можливість бачити справжні скарби народної творчості,
тримати їх в руках, досліджувати, намагатися відтворити.
Сьогодні ми отримали унікальний
подарунок для нашої студії. Подарунок-шедевр! А автор цього подарунку - Тетяна Коновал! А якщо подарунок від Тані, то ви вже, мабуть, здогадались який саме!
А передісторія виникнення цієї писанки-подарунку така…
Готуючи матеріал про узор настилу “гречка”, зустрів протиріччя у назвах.
Так, в більшості джерел зазначено, що "гречка" - це мережка, що утворена мотивами з діагональною композицією що не торкаються один одного, а "вівсяночка" - це мережка в якій настил утворює меандровий орнамент, тобто єдиний ланцюжок без проміжків між елементами.
У зразках народної вишивки зустрічаємо цілу групу мережок, об’єднаних спільною ознакою - наявністю настилок. Настилки виконуються накладанням вишивальної нитки поверх ниток основи з прикріпленням маленькими стібками - пересягами (подібні до вишивки “уприкріп”). В літературі можна зустріти узагальнюючу назву таких мережок: “полтавські мережки”. Але зустрічаються вони не лише у полтавській вишивці, а й у вишивці інших регіонів. Ці мережки можуть бути як вузьким однорядними, так і ширшими багаторядними. Вишивають геометричні або рослинно-геометричні узори. В давні часи вишивали виключно геометричні узори.
Інна Єрмакова
Сьогодні, 14 червня 2015 року відбулося чергове занятті в студії «СвоєРідне».
А починалося все так… Жовтень 2014 року. Минуло кілька місяців після нашого переїзду до Вінниці. Перші місяці були наче в тумані. Наша родина, як і кожен з вимушених «тимчасово переміщених» намагалась адаптуватись до змін в житті, навчитися сприймати дійсність. Жити. Виживати.
Мені було легше, бо ще до війни я (через мою професію та хобі) була знайома та товаришувала з вінницькими фотографами. Вони допомагали і з переїздом, і з працевлаштуванням, і з побутом. Завдяки друзям-фотографам, що зразу завантажили мене фотографічною діяльністю, участю в заняттях фото-клуба, лекціях та спільних проектах, я швидше відволікалась від сумних думок та розпачу.
В жовтні разом з колегами я вперше потрапила в міську бібліотеку №11 м. Вінниці. Там відкривалась виставка робіт нашого колеги з Рівного.
Мені дуже сподобалась затишна, творча атмосфера цього закладу. Познайомились з колективом – це дуже активні, творчі, щиросердні, гостинні люди: Вельган Ольга, Плотнікова Світлана, Богданюк Лариса. Вони, дізнавшись хто я і звідки, розпитували про родину, про життя, про те, чим займались до цих страшних подій. Розповіла про сина-студента, чоловіка, що має хобі дивне, як для чоловіка. Якщо чесно, то мені дуже хотілось повернути його до вишивання. Бо через всі події та ситуацію в країні він вже довго не вишивав і взагалі не планував, здається, повертатися до цієї справи. Ми звикли до подиву і зацікавленості, коли люди чують таку дивину, бо ж не часто зустрічаються чоловіки, що вишивають. Тому погодились на пропозицію завітати в гості в бібліотеку вже разом з Андрієм.
Мені дуже сподобалась затишна, творча атмосфера цього закладу. Познайомились з колективом – це дуже активні, творчі, щиросердні, гостинні люди: Вельган Ольга, Плотнікова Світлана, Богданюк Лариса. Вони, дізнавшись хто я і звідки, розпитували про родину, про життя, про те, чим займались до цих страшних подій. Розповіла про сина-студента, чоловіка, що має хобі дивне, як для чоловіка. Якщо чесно, то мені дуже хотілось повернути його до вишивання. Бо через всі події та ситуацію в країні він вже довго не вишивав і взагалі не планував, здається, повертатися до цієї справи. Ми звикли до подиву і зацікавленості, коли люди чують таку дивину, бо ж не часто зустрічаються чоловіки, що вишивають. Тому погодились на пропозицію завітати в гості в бібліотеку вже разом з Андрієм.
Заволікання
Заволікання - один з найдавніших швів української вишивки. За характером руху і переплетення ниток він повторює ткання. Відомий у різних місцевостях. Особливо поширений на Поліссі, де ним виконують узори темно-червоною ниткою із вузенькими чорними або темно-синіми смужечками по краях і по центру узору.
 |
| Сорочка з колекції Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”
Заволікання - техніка ефектна, не складна у виконанні. Дозволяє швидко вишивати узори досить великого розміру.
|
Техніка "уперед голкою" є досить простою і разом з тим є базовою для різних стібків, які досить часто зустрічаються в українській народній вишивці.
Технікою “попередголку” (уперед голкою) вишивають справа наліво горизонтальними рядами, набираючи на голку потім пропускаючи необхідну кількість ниток полотна. Стібки повинні бути не занадто довгими. Такими, щоб нитка не висмикувалась під час використання та прання виробу. Також треба слідкувати, щоб робоча нитка не стягала полотно надмірно, але й не провисала.
Ця техніка використовується для виконання різних стібків. Таких, як двобічна стебнівка, заволікання, занизування, низь (низинка), тощо.
Двобічна стебнівка (штапівка).
Шов двобічна стебнівка виконується в два етапи технікою “попредголку”. На першому етапі за лінією малюнка прокладаємо шов попередголку.
Раді вітати Вас
на сторінках нашого блогу.
За останній рік в нашому житті відбулося багато змін. Незмінними лишились щире
захоплення традиційною вишивкою, намагання дослідити, опанувати, зберегти та передати спадок поколінь майстрів, потреба приязного дружнього спілкування в колі поціновувачів
цього виду творчості.
