Решетилівські килими.

Інна Єрмакова

Під час наших Полтавських мандрів важко було оминути Решетилівку. Досить довгий час вона була в наших мріях-планах помічена пунктиком «відвідати обов’язково!». Аж тут співпали бажання і чудова нагода. Тим більше, що маємо у друзях чудову Олю Маєвську, яка родом з Решетилівки. Там живуть її батьки. А з самою Олею ми познайомились три роки тому в Луганській державній академії культури та мистецтв, куди Оля приїжджала захищати студентську наукову роботу за темою саме про славнозвісних майстрів Решетилівки. Вона досить системно і серйозно займалась дослідження народних промислів Полтавщини, нам пощастило мати в особі друга ще й гарного екскурсовода та лектора! Отже зустрівшись  з Олею в Полтаві, ми разом вирушили до славної Решетилівки.

Невелике селище міського типу, мальовничий  районний центр стоїть на березі річки Говтва, притоки Псла, за сорок кілометрів від Полтави, не одне століття. Як нам розповідає Оля, битий людний шлях курився тут з давніх-давен. Перекази розповідають, що Решетилівська слобода виникла у кінці XVI століття. Оскільки вона була розташована на перетині державних трактів, то тут здавна інтенсивно розвивалися різні промисли, торгівля, проводилися великі ярмарки, на яких продавали ткані вироби, килими, вишитий одяг. Напевне сьогодні  досить важко сказати, коли саме на цих землях з’являються і розквітають народні промисли, але те, що це мистецтво виникло давно, – незаперечний факт.

Наприкінці XIX століття Решетилівка стає визначним осередком народних промислів. Спочатку створена промислова майстерня. А у 1905 році земство і губернатор засновують тут артіль «Троянда» з вишивання та килимарства - Решетилівський ткацький навчально-показовий пункт. Є відомості, що в артілі працювало до 3 тисяч людей. Самих ткачів тут було понад тисячу чоловік. Усе виробництво забезпечувалося місцевою сировиною. На натуральні, вправно виготовлені речі був попит, і виробництво розросталося.

В радянські часи вона набула назви «Решетилівська фабрика імені Клари Цеткін». Це одне з найстаріших підприємств художніх промислів України. Належало концерну "Укрхудожпром". До нього входили 25 фабрик. На базі фабрики створено Решетилівську майстерню художніх промислів, у цехах якої виготовляються справжні витвори мистецтва - килими безворсові двосторонні, з рослинним і геометричним орнаментом, налавники, верети, покривала, доріжки, а ще унікальною технікою „білим по білому” вишивають жіночі і дитячі блузи, чоловічі сорочки. Знамениті й решетилівські рушники, серветки, скатерті, а ще штори, фіранки, плахти та інше. У двадцятих роках артіль приносить місту світову славу. Килими та унікальна вишивка решетилівських майстринь у 1923-1925 роках були представлені на виставках українського мистецтва у Парижі, Мюнхені, Марселі, Брюсселі, де вони отримали не одну нагороду.

Її продукція експортувалася у Канаду, США, Англію, Бельгію, Австралію. Поставлялася в усі країни Варшавського договору. Вироби вражали і своїми орнаментами, і розмірами. Наприклад, один килим для Азербайджану із витканою на ньому історією цілої країни з 30 портретами мав площу 300 квадратних метрів! Решетилівські килими по праву називають полтавським Дивом – витончені малюнки і неймовірно витончені  орнаменти з квітів і листя  вільно стеляться по світлому полю, дуже м’які, гармонійні переливи пастельних, сірувато-блакитних відтінків, які поєднуються з невеликою кількістю зелених, вишневих, червоних та жовтих кольорів. Загальна композиція зачаровує!

На жаль, наприкінці 90-х років «Решетилівську фабрику імені Клари Цеткін» не оминає сумна доля. Приходить занепад виробництва, тяжкі для народних промислів часи. У 2005 році її офіційно закрили. До свого 100-річного ювілею вона не дожила якихось півроку.

В 2006 році було створено «ТО Решетилівська  Майстерня художніх промислів». В ній продовжила працювати частина визнаних майстрів, що раніше робили на фабриці ім. Клари Цеткін.  Очолює це підприємство  закоханий у традиційне народне мистецтво Сергій Олександрович Колінченко, який нас так гостинно зустрів, провів екскурсію «своїми володіннями». Мали довгу і дуже цікаву розмову про історію промислів та виробництво, про теперішню долю килимарсва та вишивки. Про неймовірних майстрів, що не зважаючи на непрості часи, не зраджують своїй справі та своєму покликанню.

Сергій Олександрович, побачивши наше щире зацікавлення, та сповнені захвату очі, дуже ретельно пояснив всі технологічні процеси, показав як саме виконується робота, як готується сировина, процес фарбування вовни, провів про виробництву.

Для нас, що з вишивкою трошки знайомим, було неймовірно цікаво дізнатись саме про килимарство. Тим більше побачивши ці роботи, потримавши в руках, пересвідчившись, що Решетилівські килими то дійсно Полтавське Диво! Розповідаючи про килимарські традиції Решетилівки та людей, які тут працюють (а серед килимарів та художників чимало заслужених, з іменами на весь світ, з династіями), Сергій Колінченко, зазначає, що саме майстерність килимарів, творча натхненна праця художників дозволяють на килимах не лише відтворювати неймовірної краси навколишній світ, а й створювати різноманітні орнаментальні форми, багатофігурні композиції чи портретні зображення. Робота дуже кропітка. 

Виготовлення килимів - робота надзвичайно кропітка. Спочатку художник створює ескіз, потім його збільшує до потрібних розмірів, створюючи художній рисунок. За ним і виготовляється виріб. 

У механічному плані техніка виготовлення килима досить проста, але вимагає від майстра художнього хисту, гарного смаку, таланту. Ткач повинен сам бути художником, майстром своєї справи. Професійний майстер за восьмигодинний робочий день виготовляє десь 8-10 сантиметрів полотна. Уявіть собі, над килимом у півтора квадратних метра майстриня працює не менше місяця.

Килими ручної роботи , як пояснив Сергій Олександрович, не в змозі відтворити жодна машина: "Можливо, тому, що бездушна і не відає, що таке любов, відданість, краса душі? Для виготовлення неповторного витвору мистецтва необхідні не лише фантазія і талант майстра, політ його думки, а й глибинне світосприйняття, душевна чистота, яка подарує захист і радість."

– Дехто вважає, – говорить директор Решетилівської фабрики художніх промислів – що килими, виготовлені на фабриці чи в такій творчій майстерні, як наша, поступаються перед домотканими у художньому відношенні чи за якістю. Аж ніяк. Ми не намагаємося підвищити продуктивність праці за рахунок якоїсь механізації, стандартизації чи звуження асортименту. У нас над кожним виробом працює художник, народний майстер. У своїй роботі кожний спирається на кращі традиції килимарства. А тчуть решетилівські килими вручну, на старовинних станках, точно так, як і двісті років тому.

Отже залишились під величезним враженням та захопленням! Це одна сторона, а інша не полишає дотепер…Забагато питань без відповіді. Чому? Чому такі традиції, унікальні майстри, твори, що так славили нашу країну у всі часи, тепер виживають лише за рахунок ентузіастів, які не «завдяки», а «попри все» намагаються зберегти славні традиції, продовжити заслужену славу наших промислів. Чому вони не мають належної підтримки з боку держави (риторичне запитання, розумію …і маю свою відповідь, на жаль…) 

Наш мізерний вклад в збереження цієї краси, найменше, що ми можемо зробити, це - самим цікавитись та  передавати інформацію іншим. Бо багато хто навіть не знає про справжні Дива народного мистецтва.

Особисто я знайшла для себе ще один варіант гідного подарунку - маленький килимок, чи картина-гобелен. Благо, ця майстерня надає можливість такого вибору! Тож плекаймо, цінуємо наше, справжнє! 

Щира подяка і низький уклін справжнім Майстрам!