Інна Єрмакова
Сьогодні, 14 червня 2015 року відбулося чергове занятті в студії «СвоєРідне».
А починалося все так… Жовтень 2014 року. Минуло кілька місяців після нашого переїзду до Вінниці. Перші місяці були наче в тумані. Наша родина, як і кожен з вимушених «тимчасово переміщених» намагалась адаптуватись до змін в житті, навчитися сприймати дійсність. Жити. Виживати.
Мені було легше, бо ще до війни я (через мою професію та хобі) була знайома та товаришувала з вінницькими фотографами. Вони допомагали і з переїздом, і з працевлаштуванням, і з побутом. Завдяки друзям-фотографам, що зразу завантажили мене фотографічною діяльністю, участю в заняттях фото-клуба, лекціях та спільних проектах, я швидше відволікалась від сумних думок та розпачу.
В жовтні разом з колегами я вперше потрапила в міську бібліотеку №11 м. Вінниці. Там відкривалась виставка робіт нашого колеги з Рівного.
Мені дуже сподобалась затишна, творча атмосфера цього закладу. Познайомились з колективом – це дуже активні, творчі, щиросердні, гостинні люди: Вельган Ольга, Плотнікова Світлана, Богданюк Лариса. Вони, дізнавшись хто я і звідки, розпитували про родину, про життя, про те, чим займались до цих страшних подій. Розповіла про сина-студента, чоловіка, що має хобі дивне, як для чоловіка. Якщо чесно, то мені дуже хотілось повернути його до вишивання. Бо через всі події та ситуацію в країні він вже довго не вишивав і взагалі не планував, здається, повертатися до цієї справи. Ми звикли до подиву і зацікавленості, коли люди чують таку дивину, бо ж не часто зустрічаються чоловіки, що вишивають. Тому погодились на пропозицію завітати в гості в бібліотеку вже разом з Андрієм.
